Основні питання музично-естетичного виховання школярів

Основні питання музично-естетичного виховання школярів

Служава Людмила Олександрівна,

Учитель-методист  вищої  категорії  музичного мистецтва 

Бердянської багатопрофільної гімназії №2,

Запорізької обл..

Із досвіду роботи

                                   "Дитина, що випробувала радість творчості навіть у мінімальному обсязі, стає іншою, ніж дитина, яка наслідує  інших."

                                                                                                                Б. Асафьев 

Вступ

Багато таланту, розуму і енергії вклали у розробку педагогічних проблем,пов'язаних з творчим розвитком особистості, в першу чергу особистостідитини, підлітка, видатні педагоги 20-х і 30-х років: А. В. Луначарський,
П. П. Блонський, С. Т. Шацький, Б. Л. Яворський, Б. В. Асафьев, Н. Я. Брюсова. Спираючисьна їх досвід, збагачений півстолітнім розвитком науки про навчання івихованні дітей, кращі педагоги на чолі зі "старшими" - В. Н. Шацької,
Н. Л. Гродзенской, М. А. Румер, Г. Л. Рошаль, Н. І. Сац продовжували і продовжуютьтеоретично і практично розвивати принцип творчого розвитку дітей і юнацтва.
Творчість по природі своєї базується на бажанні зробити щось, що до тебе ще ніким не було зроблено, або хоча те, що до тебе існувало, зробитипо-новому, по-своєму, краще. Інакше кажучи, творче начало в людині --це завжди прагнення вперед, до кращого, до прогресу, до досконалості і,звичайно, до прекрасного в самому високому й широкому сенсі цього поняття. 

Загальна та спеціальна музична освіта школярів завжди була і залишається невід'ємною частиною естетичного виховання підростаючого покоління. Одним із найважливіших завдань сучасної освіти є духовний розвиток особистості.

Метою загальної музичної освіти в основній школі є особистісний розвиток учня і збагачення його емоційно, естетичного, досвіду підчас сприймання та інтерпретації творів музичного мистецтва і музично-практичної діяльності а також формування ціннісних орієнтацій потреби в творчій самореалізації та духовно-естетичного самовдосконалення.

Загальна мета конкретизується в основних завданнях які спрямовані на формування освітніх компетенцій.

1.    Формування культури почуттів збагачення емоційного естетичного досвіду, розвиток універсальних якостей творчої особистості (це є загальна культурна компетенція).

2.    Опанування вокально-хоровими вміннями та навичками, (це здатність керувати набутими музичними знаннями та вміннями у процесі самостійної діяльності та сомо освіти) предметна компетенція та компетенція особистісного сомо вдосконалення.

3.    Формування здатності сприймати та інтерпретувати музичні твори, висловлювати особистісне ставлення до них аргументуючи свої думки оцінки (комунікативна) компетенція.

4.    Формування музичної грамотності уявлення про сутність, види та жанри музичного мистецтва, особливості його інтонаційно образної мови основних музичних понять та відповідної термінології це пізнання навколишнього світу засобами музичного мистецтва, інформаційна та навчальна пізнавальна компетенція.     

5.    Виховання ціннісних орієнтацій ц сфері музичних інтересів, смаків, потреб, розвиток загальних  і музичних здібностей творчого потенціалу особистості (ціннісно-сенсова  компетенція).

6.    Розуміння учнями св’язків  музики з іншими видами мистецтва природними і культурними середовищами життєдіяльністю людини (загально предметна та загально культурна компетенція).

Вирішенню означеного завдання і покликане сприяти музичне мистецтво, завдяки якому розвиваються особистісні якості, творчі здібності учнів. Саме засобами музичного мистецтва мають бути створені умови для виникнення в дитини натхнення до творчості, стійкого бажання жити в гармонії з навколишнім світом.

Реалізація цих завдань зумовлена "Національною доктриною розвитку освіти України в ХХІ столітті", змістом освітніх галузей "Мистецтво" та "Естетична культура" Державних стандартів початкової і загальної середньої освіти, Концепцією і Комплексною програмою художньо-естетичного виховання в загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах, профільністю навчання, які передбачають реалізацію принципів гуманізації, демократизації освіти, прилучення школярів до різних видів мистецтва, включення учнів у відповідні види музичної діяльності, ознайомлення з основними складовими української та світової художньої культури.

Музично-естетична підготовка передбачає можливість безперервної мистецької освіти, що дає можливість учням продовжувати її на різних ступенях навчання.

 Розділ І. Особливості музично-естетичного виховання учнів середнього шкільного віку

1. Специфіка музичного виховання учнів 5-6 класів

Формування музичної культури школярів є головним завданням сучасної музичної педагогіки. Формуванню музичної культури сприяє наявність музичного виховання у дітей. Музика має сприйматися як живе й захоплююче мистецтво, тому таким же живим і захоплюючим має бути навчання.

Музика є одним із наймогутніших засобів виховання, який надає естетичного забарвлення духовному життю людини. “Пізнання світу почуттів неможливе без розуміння й переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику й діставати насолоду від неї, — писав В.О. Сухомлинський. — Без музики важко переконати людину, яка вступає у світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті є основою емоційної, естетичної, моральної культури”.

Ці слова видатного педагога-гуманіста конкретизують його думку про музичне виховання, як першооснову у вихованні людини.

Ефективність музичного виховання і особливо виховання значною мірою залежить від особистості вчителя, його світогляду і професійної підготовки, педагогічного таланту і майстерності, багатства інтелекту і душевної чуйності, громадянської позиції.

Природа музичного мистецтва пов’язана як з духовним як з трудовим так і з духовним життям народу. Саме через музичне мистецтво дитина залучається до музичної спадщини рідного краю.

Через те, що музика захоплює такі ранні сфери психіки людини як сенсорика, моторика, емоції тощо, вплив музики на психічний розвиток людини в цілому дуже суттєвий.

Значення музики як виду мистецтва пояснюється насамперед її звичайною здатністю відображати переживання людей в різні моменти життя. Радіють люди — лунають урочисті й радісні звуки музики; співає солдат у поході — пісня створює особливий бадьорий настрій, організовує крок; мати тужить за сином, який уже ніколи не вернеться, — сумними звуками виливається горе. Музика супроводжує людину все життя.

Музичне виховання — це цілеспрямоване формування особистості дитини дією музичного мистецтва, формування інтересів, потреб здібностей, естетичного ставлення до музики. Школяр успішно працює в різних видах музичної діяльності, коли враховуються його індивідуальні особливості, вікові можливості. Музичний розвиток — це результат формування учня в процесі активної музичної діяльності. Певне значення мають індивідуальні особливості кожного школяра.

Музичний розвиток відбудеться у сферах:

—                           емоцій — від імпульсивних відгуків на найпростіші музичні явища до більш виражених і різноманітних емоційних реакцій;

—                           відчуття, сприймання і слуху — від окремих розрізнень музичних звуків до цілісного, усвідомлення й активного сприймання музики, до диференціювання висоти звуку, ритму, тембру, динаміки;

—                           вияву ставлень — від нестійкого захоплення до стійких зацікавлень, потреб, до перших проявів музичного смаку;

—                           виконавської діяльності — від дій, пов’язаних із показом, наслідуванням; до самостійних виражальних і творчих проявів у співі та музично-ритмічному русі.

Музичне виховання і розвиток вимагають правильної організації і цілеспрямованого навчання. Навчання музики — виховний процес, в якому дорослий допомагає набути музичного досвіду, елементарних відомостей  і навичок, здобути відповідні знання. В свою чергу дитина активно засвоює це. Як і кожне виховання, музичне виховання має свої завдання, мету, методи і прийоми.

Завдання музичного виховання:

1.     Виховувати любов та інтерес до музики.

Це завдання вирішується шляхом розвитку музичного сприймання, музичного слуху, які допомагають дитині гостріше відчувати й осмислити зміст почутих творів. Здійснюється виховна дія музики.

2.     Збагачувати музичні враження школярів, ознайомлюючи їх з  різними музичними творами.

3.     ознайомлювати учнів з найпростішими музичними поняттями, розвивати навички слухання музики, співу, музично-ритмічного руху, гри на дитячих інструментах.

4.     Розвивати емоційну чутливість, сенсорні здібності і ладо висотний слух, відчуття ритму, формулювати співочий голос і виразність рухів. Прищеплювати елементарні співочі та рухові навички, добиваючись простоти, природності й виразності виконання музичних творів.

5.     Сприяти виникненню і початковими виявам музичного смаку на основі отриманих вражень і уявлень про музику, формуючи спершу вибірне, а потім оцінне ставлення до музичних творів.

6.     Розвивати творчу активність в усіх доступних дітям видах музичної діяльності: відтворенні характерних образів в іграх і хороводах; використанні вивчених танцювальних рухів у нових, самостійно знайдених поєднаннях; імпровізації маленьких пісень, співаночок. Формується самостійність, ініціатива і прагнення застосовувати в повсякденному  житті вивчений репертуар, грати на музичних інструментах, співати і танцювати.

Методи і прийоми музичного виховання

Методи і прийоми музичного виховання спрямовані на загальний музично-естетичний розвиток учня. Вони будуються на основі активної взаємодії дорослого і школяра. В цьому складному педагогічному процесі провідна роль віддається дорослому, який, враховуючи індивідуальні потреби, інтереси і досвід школяра, організовує її діяльність. Методи спрямовані на виховання естетичного ставлення до музики, емоційного відгуку, музикальної чутливості, оцінного ставлення, виразного виконання. Все це різні моменти загальної музикальності школяра, які ще дуже скромні в своїх виявах і видозмінюються залежно від віку. Відповідно мають змінюватися і методи виховання.

Методи виховання різноманітні. Вони залежать від конкретних навчальних завдань, від характеру різних видів музичної діяльності, обстановки, джерела інформації тощо. Точну класифікацію методів дати важко. Тому зупинимося на тих, які в теорії педагогіки вважаються основними:

1.     Переконання.

2.     Привчання, вправи.

Метод переконання засобами музики.

Розглянемо спершу, як можна застосувати метод переконання, виховуючи учнів засобами музичного мистецтва. Процес виховання в даному разі — безпосереднє спілкування з музикою. Виконання її має бути досить яскравим, темпераментним і виразним. Лише тоді можна викликати в учнів емоційний відгук, естетичні переживання і тим самим досягнути потрібного педагогічного ефекту. Отже, виразне виконання музики є необхідною умовою донесення до слухача особливостей музичного твору.

Щоб виконання було виразним, щирішим і доступним, треба добре знати твір, продумати його зміст, осмислити характер, відчути настрій. Цьому допоможе попереднє знайомство в процесі багаторазового програвання.

Осмислене виконання сильно діє на школярів, викликаючи в них різні почуття, збагачує враженнями. Школяр повинен зрозуміти, про що розповідає музика, відчути, які переживання воно викликає й передати своє враження іншим.

Відомо, що естетичні переживання становлять єдність емоційного та свідомого. Тому переконувати треба не лише безпосереднім впливом музики, а й організацією цілеспрямованої уваги, роз’ясненням теми, змісту, виражальних музичних засобів.

Музика — “мова почуттів”. Вона хвилює, створює певний настрій і цим самим викликає відповідні думки, змушує мислити. Тому так важливо поясненням, словом підсилити переживання дітей. Слід мати на увазі, що кожен розуміє музику по-своєму.

Метод переконання сприяє розвиткові благородних почуттів, доброго смаку, правильного розуміння виконуваних музичних творів.

Метод привчання, вправи.

Щоб розвинути естетичне ставлення до музики, викликати інтерес до неї, потребу спілкування із звуковими образами, треба навчити школярів активно діяти, уважно слухати, розрізняти і порівнювати характерні особливості звучання, своєрідність ритму, навчити вловлювати нюанси. Ця робота ведеться послідовно — з року в рік, з дня у день. Оволодіння початковими навичками сприймання і виконання збагачує почуття прекрасного, розвиває ініціативу, бажання діяти самостійно.

Привчаючи учнів до естетичного сприймання музики, батьки повинні докласти багато повсякденних зусиль, виявити терпеливість і наполегливість. І якщо дитина візьме “свою скрипку” в руки, це означає, що дорослий ввів у світ музики, у світ думок, почуттів, допомагаючи в майбутньому стати доброю і чутливою, творчо активною людиною. Методи музичного виховання передбачають переконання і систематичні вправи в усіх видах діяльності, які допомагають музичному розвиткові і вихованню школярів.

Методи навчання тісно пов’язані з методичними прийомами.

Прийом — це частина методу, що виконує допоміжну роль.

Прийомів багато, і кожен педагог обирає найефективніші.

Прийоми змінюються залежно від віку учнів. У шкільній дидактиці підкреслюється значення методичних прийомів, які сприяють розвиткові самостійної діяльності. Ці прийоми використовуються також і в слуханні музики, коли дорослий викликає учнів на розмову про музику, і вони висловлюють правильні й цікаві зауваження. Самостійність школярів може виявлятися у виконанні завдань, у пошуку способів розв’язання їх. Доцільні прийоми, спрямовані на розвиток слухового самоконтролю, на оцінку якості виконання іншими дітьми.

Самостійні дії учнів не виключають показу прийомів виконання. Навіть навчаючи дорослих музики, поряд з поясненнями іноді вдаються і до показу окремих прийомів. Тим більше це необхідно в процесі навчання і виховання учнів середніх класів — допомогти правильно відтворити складну мелодію, порівняти звучання наспівної чи рухливої пісні, показати окремі рухи у танці, характерну особливість у передачі музично-ігрового образу. Принципи, методи, прийоми, завдання, мета складають загальний процес — процес виховання. Дані особливості визначають яким буде музичне виховання, який відбиток воно залишить у свідомості школярів.

2. Методика музичного виховання як наука
Методика музичного виховання входить у систему педагогічних наук і займає в ній своє самостійне місце. Вона вивчає закономірності музичного виховання з метою удосконалення його змісту і методів. Значення методики музичного виховання зумовлено важливою роллю музичного мистецтва в вихованні підростаючого покоління. Саме знання методики дозволяє педагогу виховувати в дітей розуміння музики та інтерес до музичного мистецтва, формувати погляди на його сутність і роль у житті суспільства.

Методика музичного виховання тісно пов'язана з естетикою, яка представляє її методологічну основу. Цей зв'язок проявляється, перш за все, у визначенні мети, завдань і змісту музичного виховання.

Методика також пов'язана з музикознавством, у якому все більше уваги приділяється удосконаленню методу аналізу музичних творів.

У вирішенні своїх проблем методика спирається на психологію. Наприклад, вивчення розвитку музичного сприйняття, творчих, музичних здібностей неможливе без знання закономірностей психіки дитини, її розвитку, без розуміння того, що являють собою музичні здібності та людська діяльність.

У вирішенні проблем співацької діяльності учнів методика спирається на дослідження в галузі фізіології.

Методика музичного виховання як педагогічна наука підкоряється закономірностям загальної педагогіки і, подібно будь-якої методики, спирається на дидактичні принципи і методи.

Загальна педагогіка школи, як ми знаємо, визначила загальнодидактичні принципи: доступність, наочність, науковість, зв'язок із життям, систематичність і послідовність засвоєння знань. Однак, кожний предмет має свої особливості, специфіку, свої принципи і методи викладання. Таким чином, музичне мистецтво як навчальний предмет та складова освітніх галузей "Мистецтво" та "Естетична культура" Державних стандартів освіти повинен мати свою власну дидактику - художню дидактику, тобто принципи і методи, що розкривають його специфіку.

Викладання музичного мистецтва в загальноосвітніх навчальних закладах будується на основі загальнодидактичних принципів:

- принцип реалізації системного, цілісного, індивідуально-диференційованого підходів до організації залучення дітей до музичного мистецтва;

- принцип структурування змісту навчально-виховного матеріалу з урахуванням закономірностей мистецтва та художньо-педагогічної діяльності як творчого процесу;

- принцип тематизму;

- принцип зв'язку музичного навчання з життям;

- принцип систематичного включення учнів у самостійну (творчо-виконавчу) діяльність, що реалізується в процесі виконання творчих завдань;

- принцип відбору організаційних форм, методів і засобів навчання, розвитку та виховання, що відповідають поставленим завданням професійної діяльності вчителя;

- принцип оптимізації процесу навчання, котрий характеризує діяльність учителя на уроці й звернений до процесу навчання з виявленням особливостей розвитку кожного учня, його музикальності, спостереженням за засвоєнням змістового музичного матеріалу;

- принцип захопленості, позитивного ставлення до уроків музики.

Метод, як відомо, - це шлях, спосіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання; сукупність прийомів та операцій практичного та теоретичного засвоєння дійсності.

У педагогіці методи розділяють на методи навчання і виховання. Методи навчання орієнтують на вирішення дидактичних завдань, а методи виховання - на формування в учнях ціннісного ставлення до світу і до себе. Музична педагогіка загальноосвітньої школи, спираючись на сумісну діяльність учителя і учнів, домагається їх органічної єдності.

Методи музичної педагогіки пов'язані з дидактичними методами, що розкривають специфіку окремих етапів навчання, а також із загальнодидактичними методами, що відображають загальні способи досягнення мети освіти. До найбільш важливих і дійових методів відносяться: метод порівняння (порівнюючи музичні твори, частини одного твору між собою, учні приходять до висновку, що музика будується на основі контрасту і повтору). В якості порівняння можуть виступати музичні явища різного рівня: висота звуків, різні лади, регістри, жанри, форми, тембри тощо. Порівняння допомагає дітям краще почути і зрозуміти музичні особливості твору.

Словесні методи (бесіда, пояснення, розповідь, дискусія, лекція). "Слово вчителя, - писав В. Сухомлинський, - інструмент впливу на душу вихованця. Мистецтво виховання включає, перш за все, мистецтво розмовляти, звертаючись до людського серця. Слово ніколи не може до кінця пояснити всю глибину музики, але без слова не можна наблизитись до цієї найтоншої сфери пізнання почуттів… Пояснення музики має нести в собі щось поетичне, щось таке, що наблизило би слово до музики…".

Наочні методи. Завдяки звуковій природі музичного мистецтва, наочно-слуховий метод або метод слухової наочності набуває особливого значення. Пріоритетним видом наочності на уроці музики є звучання самої музики, що демонструє музичні твори як у живому звучанні, так і з використанням аудіотехніки. Особливу цінність представляє виконання музики дітьми: хоровий спів, приспівування окремих тем-мелодій, вокалізація, елементарне музикування, пластичне інтонування, диригування музично-сценічної вистави тощо. Обсяг і якість звучання музики на уроці, а також її функція в драматургії уроку, є важливим показником успішності музично-педагогічного процесу.

У музично-педагогічній практиці широко використовується наочно-зоровий метод або метод зорової наочності. Наприклад, наочні дидактичні посібники, схеми, таблиці, репродукції. Необхідно використовувати таку наочність, яка зумовлена сутністю музики як самостійного слухового інтонаційного мистецтва, змістовою інтонаційно-звуковою формою твору і музичною діяльністю учнів.

У сучасній музичній практиці використовуються методи, що активізують розвиток сприйняття музики учнями.

Метод роздумів про музику (Д.Кабалевський) спрямований на особистісне, творчо-індивідуальне засвоєння учнями духовних цінностей. "Важливо, щоб вирішення нових питань, - писав Д. Кабалевский, - набувало форму коротких співбесід учителя з учнями. В кожній співбесіді має відчуватися три поєднаних моменти: перший - чітко сформульоване вчителем завдання; другий - послідовне вирішення спільно з учнями цього завдання; третій - висновок, який повинні зробити самі учні".

Метод забігання вперед і повернення до вивченого

(Д. Кабалевський) або метод перспективи і ретроспективи в процесі навчання (Е.Абдулін) дозволяє встановити зв'язок між темами програми, формуючи в учнів цілісне уявлення про музику.

Метод створення композицій (Д.Кабалевский, Л.Горюнова) спрямований на об'єднання різних форм спілкування учнів з музикою під час виконання одного твору.

Метод музичного узагальнення (Е.Абдулін) - провідний метод організації музичних занять, спрямований на засвоєння учнями ключових знань про музику, втілених у темах програми, формування художнього мислення, а також на досягнення цілісності уроку на основі теми семестру.

Метод створення художнього контексту (Л.Горюнова) спрямований на розвиток музичної культури школярів через інтеграцію з іншими суміжними видами мистецтва, історією, життєвими ситуаціями, створення художньо-педагогічного середовища. Даний метод дає можливість представити музику в багатстві її різноманітних зв'язків, зрозуміти схожість та відмінність від інших видів мистецтва, інших сфер суспільної свідомості.

Метод моделювання художньо-творчого процесу (Л.Школяр) спрямований на підвищення активного засвоєння творів мистецтва. Саме метод моделювання художньо-творчого процесу, коли учень виконує роль творця-композитора, творця-поета, творця-художника, який немов би заново створює твір мистецтва для себе та інших людей, забезпечує дитині прожиття знання і розуміння сенсу своєї діяльності. Особливо це важливо під час засвоєння учнями великих класичних творів, що завжди були призначені тільки для "слухання"; це важливо, також, і для засвоєння фольклору, коли школярі заглиблюються в народження музики, самі створюють загадки, приказки і прислів'я; це важливо і під час засвоєння (розучування) будь-якої пісні та для інструментального музикування.

Метод інтонаційно-стильового досягнення музики (Л.Школяр) орієнтований на особистісну інтерпретацію музичної мови і припускає цілеспрямований відбір творів різних індивідуальних, національних або епохальних стилів. Вслуховування в музичну мову будь-якого композитора формує потребу в знаннях. При цьому учні, спираючись виключно на інтонаційно-образне сприйняття музики, здійснюють таку інтерпретацію твору, характеристикою якої є цілісність, емоційна виразність.

Таким чином, методи музичного виховання являють собою різні способи спільної діяльності вчителя і учнів, де провідна роль належить педагогу. Розвиваючи уявлення, емоційну чутливість, музичне мислення, учитель прагне до того, щоб спілкування з мистецтвом викликало в дітях почуття радості, задоволення, а формування навичок і вмінь сприяло виявленню їх активності та самостійності.

До завдань методики музичного виховання входить удосконалення різних форм навчально-виховного процесу: уроку музичного мистецтва, факультативних музичних занять, позакласної та позашкільної роботи (гуртки, свята, концерти, вистави тощо).

Методика музичного виховання передбачає зв'язок музичного мистецтва як шкільного предмета з іншими, особливо близькими йому предметами: літературою, образотворчим мистецтвом, історією. Це необхідно для здійснення всебічного естетичного виховання учнів, формування їх духовної культури.

Розділ ІI. Ефективні форми і методи виховання музичної культури у підлітків

 Програма з музичного мистецтва для загальноосвітньої школи за своїм характером є розвивально-навчальною і спрямована на формування естетично розвиненої особистості, на пробудження творчої активності та художнього мислення дитини, на вироблення навичок сприйняття ними музичних творів у контексті духовної культури, а також на виявлення здібностей дітей до самовираження через різні форми творчої діяльності.

 Важливо відзначити, що теоретичною та методологічною основою програми з музики для середньої школи є розгляд загальних закономірностей функціонування і сприйняття музичних творів як форм відображення матеріального і духовної єдності світу з урахуванням їх специфіки та особливостей, співвідношення музичного мистецтва і дійсності як основи для розвитку музично-естетичної культури учнів.

 Синтез реального і вигаданого на основі суб'єктивного фактора і є тим логіко-емоційним ядром, навколо якого будується програма.

Матеріал курсу зорієнтований у відповідності з концепцією «Школа - 2100», якою передбачено створення цілісного образу світу, і грунтується на інтеграції внутрішнього образу, що лежить в основі уяви дитини, і художнього образу, що є формою і змістом мистецтва, відображає світ і людину в ньому.

Шлях пізнання світу в даному контексті: від навколишнього світу до людини, від людини та її внутрішнього світу - до мистецтва як способу зовнішнього світу. Таким чином, дитина - центр світобудови, що відкриває красу світу і музичного мистецтва через своє внутрішнє «я».

У наш складний час, переважно технократичне, суєтне і, можливо, надмірно динамічний для того, щоб підліток зміг отримати повноцінне враження від сприйняття музичних творів, вчитель музики повинен подбати про те, щоб цей вид мистецтва постав перед учнем як «... особливий внутрішній світ , чистий і незамутнений, як дорогоцінний талант, який належить берегти від руйнуючої монотонної повсякденності ».

Критерії музичної розвиненості підлітка:

 1) загальна обізнаність про музику;

 2) наявність любові й інтересу до музичного мистецтва.

 Загальна обізнаність про музику вивчається з допомогою трьох методик.

 Методика «Зустріч з музикою на уроці» . Створюється педагогічна ситуація: учні повинні скласти «Афішу концерту» з програмних творів російських і зарубіжних композиторів (за бажанням) і мотивувати свій вибір того чи іншого твору.

 При обробці результатів найвищу оцінку отримують відповіді дітей, які включили в «Афішу» музику різних композиторів, видів, форм і жанрів, що звучить і в класі і за його межами.

 Методика «Музика і мої друзі» теж пов'язана з виявленням у школярів предпочитаемой музики. Підлітки складають програму музичного концерту для однокласників.

 Методика «Музичний турнір» проводиться на уроці узагальнення і закріплення отриманих знань: учні виконують ряд творчих завдань змагального типу. За правильну відповідь кожен підліток отримує фішку. Набравши більше число фішок вважається переможцем

 Очевидно, що вчитель музики може і повинен творчо підходити до підбору матеріалу для своїх уроках і пропонувати учням різні дієві форми і методи роботи з формування музично - естетичної культури підлітків.

Поняття естетичного виховання вже склалося, як виховання здатності сприймати, відчувати, розуміти прекрасне і засуджувати зло в житті та мистецтві. Воно формує прагнення самому брати участь у перетворенні навколишнього світу, залучає до художньої діяльності та розвитку спеціальних творчих здібностей. В педагогічній науці використовується термін “художнє виховання”. Художнє виховання вживається тоді, коли мова йде про естетичне виховання засобами мистецтва. Світ мистецтва широкий і різнобічний, він ознайомлює з творчістю різних народів нашої країни. Школярі зустрічаються з декоративно-прикладною творчістю, образотворчим мистецтвом, культурою, музикою, танцями. Учні слухають казки, вірші, знайомляться із синтетичними видами мистецтва — відвідують вистави лялькового, тіньового, драматичного театрів. Але окрім світу мистецтва, школяра оточу ще й предметний світ декоративно-прикладного мистецтва, який також може бути засобом естетичного виховання. Естетичному розвитку дитини сприяє як виховна робота, так і навколишній світ речі.

Система естетичного виховання не ізольована галузь. Вона органічно пов’язана з іншими складовими частинами виховання. Гармонійне поєднання розумового і фізичного розвитку, моральної чистоти та естетичного ставлення до життя та мистецтва — умова формування цілісної особистості. Правильно здійснюваний естетичний розвиток завжди пов’язаний з удосконаленням багатьох рис і якостей учня.

Гармонійність естетичного виховання важлива для школярів різного віку. Художні враження залишаються в їхній пам’яті надовго, іноді на все своє життя. Необхідні правильні співвідношення вікових особливостей допомагає встановити, які саме форми, засоби та види діяльності для хорошого розвитку особливо ефективні в тому чи іншому віці. Якщо діти виховуються в дусі чутливості до всього прекрасного в житті, якщо вони збагачуються різнобічними враженнями, захоплюються різними видами художньої діяльності, то їх спеціальні здібності розвиваються успішно і дають реальні результати.

Естетичне виховання завжди пов’язане із сучасністю, пройняте нею, визначається її завданнями. Характерна риса естетичного освоєння дійсності — близькість до життя, прагнення перетворити навколишній світ, суспільство природу, предметне середовище. Хоч би якими скромними були можливості учнів завжди можна знайти способи залучити їх до цікавої і посиленої діяльності у грі, праці. Якщо основи світогляду, формування морального обличчя і пізнавальних процесів пов’язані з естетичними переживаннями, то вони здійснюються успішніше і повно цінніше.

Загальна мета всебічного і гармонійного виховання визначає і основні завдання естетичного виховання:

Ø систематично розвивати естетичне сприймання, естетичне почуття і уявлення дітей. Усі види мистецтва, краса природи, побуту сприяють розвитку естетично забарвленого сприймання. Воно завжди безпосереднє і породжує естетичні переживання — емоційну чутливість, радість, хвилювання, захоплення, особливу зацікавленість.

Ø залучати дітей до діяльності в галузі мистецтва, виховувати в них потребу і звичку посильно вносити елементи прекрасного в побут, природу, суспільні відносини.

Ø закладати початкові основи естетичного смаку, підводити учнів до оцінки найбільш доступних явищ життя і мистецтва.

Ø розвивати художньо-творчі здібності школярів. Їх діяльність, пов’язана з мистецтвом, завжди має бути невимушеною, насиченою радісним пориванням, творчою умовою, ініціативою. Чим більше естетично розвинена дитина, тим міцніші її художні вміння та навички, тим повніша, цікавіша її творча діяльність.

В основі естетичного виховання школярів лежить естетичне сприймання. Адже, наскільки школярі сприйматимуть красу, мистецтво, настільки у них буде виховуватися любов до прекрасного. Процес естетичного сприймання складний і різноманітний. Він перебуває в дуже тонких і своєрідних зв’язках з розумовою діяльністю учня, з його поведінкою і моральними звичками, з формуванням фізичного вигляду. Оцінюючи естетичне виховання як один із засобів всебічного розвитку, слід показати його зв’язки окремо з кожною стороною виховання. У педагогічній практиці ці зв’язки переплітаються, встановлюються одночасно. В естетичному вихованні істотне значення мають дві його сторони: розвиток сприймання і залучення учнів до практичної діяльності. Ось чому таке виховання можна розглядати як засіб всебічного розвитку названих напрямів і охарактеризувати, як вони сприяють всебічному розвитку школярів.

Естетичне сприймання ми розуміємо широко. Важливу роль відіграє сенсорне виховання, яке дає учням можливість розрізняти барви, звуки, форми, конче потрібні для зображення красивих явищ, предметів. Особливої уваги набуває емоційна забарвленість сприймання прекрасного, без чого воно не може бути естетичним. У ньому існує опора на минулі враження, на основі яких уже можливі зіставлення, виділення, порівняння, елементи оцінки.

Дехто з батьків вважає, що достатньо забезпечити “естетичне середовище”, і діти самі помічатимуть прекрасне. Така думка помилкова. Вона виникає внаслідок спостереження дорослими за реакцією дітей на яскраві або живі об’єкти. Але це ще не естетичне сприймання. Тому для тих, хто виховує дітей (особливо батьків) важливо розрізняти пізнавальне та естетичне сприймання, мати уявлення про його психологічні особливості.

Пізнавальне сприймання, як відомо, форма чуттєвого пізнання дійсності, під час якого відображаються та фіксуються суттєві якості предмету (об’єкта, явища), що спостерігається. У процесі естетичного сприймання відображаються, насамперед, ті властивості, що надають об’єкту естетичної значущості.

Розділ ІII.  Музичне мистецтво як навчальний предмет

Цілеспрямована і систематична музична освіта здійснюється в школі на уроках музичного мистецтва. Назва навчального предмета говорить про те, що він відрізняється від таких, як математика, хімія, фізика, біологія, що мають назву відповідних наук. музика ж є одним із видів мистецтва. Разом з образотворчим мистецтвом вони складають художньо-естетичний цикл.
Необхідність навчального предмета "Музичне мистецтво" пояснюється тим соціальним значенням, яке надається музичному мистецтву в естетичному вихованні підростаючого покоління.
Мета уроків музичного мистецтва в школі - виховання музичної культури учнів як частини духовної культури.
Поняття "музична культура" включає:
- морально-естетичні почуття і переконання, музичні смаки і потреби;
- знання, навички і вміння, без яких неможливе осягнення музичного мистецтва (сприйняття, виконання);
- музично-творчі здібності, що зумовлюють успіх музичної діяльності.
На уроках музичного мистецтва вчитель знайомить учнів з кращими зразками народної музики, творами української і світової класики, в тому числі і сучасної. Засвоєння класичної спадщини є основою виховання музичної культури учнів.
Різноманітна музична діяльність (слухання музики, вокально-хоровий спів, гра на елементарних музичних інструментах, музично-ритмічні рухи, диригування, музично-дидактичні ігри, імпровізація - вокальна, інструментальна, ритмічна, інсценізація) є однією з умов всебічного розвитку музичних здібностей учнів.
Одним із найважливіших завдань музичного виховання в школі є формування слухацької музичної культури учнів, тому що сьогоденний учень у майбутньому, безумовно, слухач, який виявлятиме свої інтереси і смаки в повсякденному житті. Від сформованості слухацької музичної культури залежить, чи буде людина сама удосконалювати свій внутрішній світ, спілкуючись з мистецтвом, чи ні, сприймаючи тільки суто розважальну музику. Саме вчитель має формувати в учнів потребу до сприйняття музики, тим самим збагачуючи їх внутрішній світ.

У сучасній шкільній практиці, як і в музичній практиці, реально існують два історично складених підходи у викладанні музичного мистецтва.

Один із них - викладання музики як шкільного предмета, - більш систематизований, що розглядає музику на загальнодидактичних принципах.

Другий - викладання музики як живого образного мистецтва (Б. Асаф'єв, Б. Яворський, Д. Кабалевський) - враховує загальнодидактичні принципи, що випливають із природи самого мистецтва.

На питання - який з цих підходів кращий, можна відповісти таким чином: кожний учитель обирає для своєї роботи той підхід, який йому ближчий, у якому він бачить більше можливостей щодо досягнення мети викладання.

Урок музичного мистецтва - основна форма організації музичної освіти і виховання в школі. І хоча є можливою організація музичних гуртків, факультативних занять, урок музичного мистецтва, охоплюючи всіх учнів, ніколи не втратить свого значення.

За роки своєї діяльності вчитель проводить тисячі уроків, і до кожного він має ретельно готуватися, щоб естетично розвивати учнів і самому отримувати задоволення та радість від своєї праці.

Урок може включати різні види музичної діяльності учнів: вокально-хоровий спів, слухання, музично-ритмічні рухи, інсценування, імпровізацію гру на елементарних музичних інструментах. Для розучування пісні або слухання музичного твору потрібно декілька уроків. Тому, на одному й тому ж занятті відбувається знайомство з новими музичними творами, продовження розучування частково засвоєних раніше, повторення пройдених.

Для уроків музичного мистецтва характерна особлива емоційна атмосфера, що є вкрай необхідним, адже музика - "мова почуттів". Вона хвилює, викликає в учнів відповідний настрій і переживання. Отримані враження посилюються під впливом учителя, котрий передає свої почуття не тільки у виразному виконанні твору, але і в словах, жестах, міміці. Концентруючи увагу учнів на звучанні музики та розвиваючи їх уяву, він допомагає їм увійти в світ музичних образів, яскраво відчути їх виразність.

У зміст уроку входять твори, різні за характером, настроєм. Тому, для досягнення цілісності уроку важливо визначити його структуру, послідовність різних видів музичної діяльності.

Кожен урок має свою дидактичну структуру, тобто етапи побудови уроку, їх послідовність.

Найпоширенішою є структура:

- повідомлення теми, мети, завдань (навчальні, розвиваючі, виховні) уроку, мотивація учіння школярів;

- перевірка, оцінка і корекція засвоєних раніше знань, навичок, умінь;

- відтворення і корекція опорних знань учнів;

- сприймання та осмислення, узагальнення та систематизація учнями нових знань;

- підсумки уроку, повідомлення домашнього завдання.

Типи уроків визначаються конкретною метою і розглядаються у тісному зв'язку зі структурою уроку.

Пропонуються традиційні типи уроків і нетрадиційні форми уроку музичного мистецтва:

- комбінований урок;

- урок введення в тему;

- урок поглиблення теми;

- урок узагальнення теми;

- синтетичний урок (бінарний, інтегрований);

- урок-екскурсія;

- урок-вистава;

- урок-гра;

- урок-концерт;

- урок-дискусія;

- урок-диспут;

- урок-вікторина;

- урок-монографія.

Важливим під час проведення нетрадиційних форм уроків музичного мистецтва є натхнення, фантазія, творча уява, використання засобів музичної творчості, урахування природи музичного мистецтва, музичного досвіду учнів та природи їх музичних здібностей.

2. Зміст і форми позаурочної діяльності учнів

Діяльність учителя музики та учнів у позаурочний час повинна здійснюватися на єдиних принципах і вести до мети музичної освіти, котра є загальною незалежно від форм і методів її досягнення.

Усі вимоги, що висуваються до уроку музичного мистецтва, відносяться і до позаурочних форм: дух живого образного мистецтва, атмосфера співпраці, співтворчості.

Що слід розуміти під змістом позаурочної діяльності? Наведемо положення з Комплексної програми художньо-естетичного виховання учнів в загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах.

"Зміст художньо-естетичного виховання школярів у позаурочний час має спрямовуватися на узгодження системи цінностей суспільства, комплексу функцій мистецтва у формуванні духовного світу особистості з можливостями їх сприймання кожним індивідом у процесі інтерпретації. У позаурочний час створюються сприятливі умови для реалізації творчого потенціалу школярів у різноманітних формах: художніх гуртках і студіях, виконавських колективах (хори, музичні, танцювальні, фольклорні ансамблі), самодіяльних театрах, у формі клубів, які спрямовані на інтегрування різних напрямів мистецького життя. До традиційних виконавських форм залучення школярів до музичного мистецтва в позаурочний час належать - хор, ансамбль, гурток любителів музики. Участь школярів у музично-виконавчій творчості сприяє розвиткові музичних здібностей, активізує мистецьке спілкування й самовираження".

До цього слід додати, що позакласна діяльність більш, ніж навчальна, накопичує досвід творчої діяльності, оскільки дає можливість учням випробувати свої сили в різних її видах.

Висновок.

Розуміння музики вимагає праці, адже майже ніщо в світі не дається людині просто, без зусиль, тому необхідно більше дізнаватися про історію  музичних творів, їх зміст і жанровому розмаїтті, нарешті, про засоби музичної виразності. Все це - складові музично-естетичної культури, дорога до якої для підлітка лежить через емоційні переживання, викликані музикою.

 У таємниці музики, як і в безлічі інших таємниць, укладених в музиці, є одна мудрість. Вона полягає в простій істині, що не всі питання в житті припускають відповідь і що є щось таке, перед чим людині належить змиритися і вклонитися. У світлі ідеї духовного, гуманістичного розвитку особистості сучасної дитини проблема формування музично-естетичної культури виглядає, надзвичайно актуальною. Безліч негараздів, невирішених проблем, які потрясають сучасне суспільство, не повинні позбавляти підростаючого людини краси музики, її чарівної впливає сили.

 Загальне художньо-естетичне виховання підростаючого покоління –

справа державної ваги. Воно повинно здійснюватися в певній послідов-

ності за конкретними програмами, в певній системі, враховуючи вікові

особливості дітей. Воно має бути доступним для всіх членів суспільства,

незалежно від їх соціальної або національної приналежності, як це про-

голошують закони демократичної держави.